Здавалося б «металева лихоманка» вже пройшла свій пік у нашій державі. Закінчилися часи, коли у людей зникало світло, після того як поцупили дроти електромережі. У моєї бабусі вже не зникають із подвір’я алюмінієві та чавунні предмети. Мабуть, все винесли, що тільки можна було, до пунктів прийому металу. Та не так сталося як гадалося. Більше місяця тому одна новина шокувала своєю жорстокістю та зухвалістю. Правоохоронці повідомили про розшук чоловіка, який вбив водія КамАЗа, а його автомобіль здав на металобрухт. Злочинця шукали довго і, напевно, знайшли. Адже на станціях метро вже немає листівок з написом «Його розшукує міліція». Інші правопорушення менш трагічні: нічого страшного, ну обрізали кабель, який дає напругу трамвайній мережі, ну не курсував громадський транспорт годину, зате без жертв. Злочинців шукають, карають та ще й подають як приклад «так робити не можна», а результату ніякого. Напевно його і не буде, доки не навчимося правильно господарювати, вболівати за своє, не тільки те, що знаходиться у тебе в квартирі чи в дворі . Не треба постійно нарікати на недосконалість законодавчої бази у нашій країні та дивитися крізь пальці на діяльність пунктів прийому металобрухту. Все одно нічого позитивного не буде. Бо не тим шляхом йдемо, товариші! Якщо захоплюють приватну власність, то господарі завжди відстоюють її. А от те, що ніби спільне, в одночас і нікому не потрібне.Біля будинку культури ХЕМЗ є сквер, який напевно, у не такі вже й далекі радянські часи був красивим та часто відвідуваним місцем відпочинку для харків’ян, які живуть неподалік. Сьогодні цей сквер навіює тільки відчуття страху, адже не зовсім приємною буде вечірня прогулянка в ньому . Все ж у разі чого для відступу є гарні ходи: в паркані  вже немає поливини чугунних решіток, які колись були єдиним цілим. Поряд із місцем відпочинку знаходиться парковка, яка колись також була частиною скверу. Вона огороджена сіткою, первозданний вигляд паркан втратив давно. «Да у нас тут немає чугунних секцій вже років 5, повиносили, – говорить черговий на автостоянці, – Мисливці за металом скоро завершать свою роботу і над парканом навколо сквера». Ні, це – не полювання, а грабіж. Невже нікого не хвилює доля паркану? Закрадається думка: «А куди ж господарі дивляться? Невже їм не шкода?» Відповісти на питання могли лише самі власники і територій, і паркану. Але ми їх не знайшли. Для початку треба було визначити до якого району належить сквер, зателефонували у приймальню міського голови Московського району, там нам повідомили, що це не їхній сквер, а Комінтернівський. Телефонуємо у приймальню цього району, вони радять поговорити з органам виконавчої влади і підтверджують, що сквер БК ХЕМЗ – їхня вотчина. Нічого, нам не складно, звернулися у районну адміністрацію. Але там нам повідомляють, що це – не їхня територія, і знову відправляють до Московського району. І в той як розшукуємо людину, яка відповідає за стан скверу, на паркані навколо нього скоро зникнуть останні чавунні секції. Говорити про те, що винна влада можна, а чи варто? Адже наша ментальність відіграє в цьому не останню роль. Цуплять чавунні секції самі ж харків’яни, і уникають відповідальності за стан скверу також мешканці нашого міста.

 Оксана Єрмоленко