Говорять, що хтось, там на горі, вирішує нашу долю та готує стежину по якій ми пройдемо життя. Напевно, її майбутнє було визначене із самого дитинства, в той час, коли вона опинилася у притулку для дітей.
Роки без батьківської опіки не проходять марно. Вони стають гарним та жорстоким випробуванням для кожного, хто провів у притулках своє дитинство. Можливо така атмосфера гартує, і нерідко із вихованців виходять «люди».
Так сталося із Тамарою Миколаївною Май. Вона здобула освіту. Вийшла заміж за офіцера, природженого педагога.
Першою спільною дитиною в їхній родині став прийомний син. Подружжя всиновило племінника, який залишився сиротою. Потім народилося своїх десять дітей. Та невдовзі одне за одним померло троє.
Саме тому вона вирішила піти до інтернатів Харкова, щоб їх вихованці змогли пом’янути малечу. «Понесла «за царство небесне» солодощі та мандарини у притулки, – розповідає Тамара Миколаївна, – В одному із дитячих будинків маленька дівчинка вчепилася за мене і почала повторювати: «Моя мама прийшла!». Я намагалася пояснити, що немаю ніякого відношення до її батьків. Та дівча не хотіло слухати. Тільки повторювала «Моя мама!» Я запитала, як її звати. Вона відповіла: «Альонка». Саме так звали мою покійну донечку. Тому це відіграло важливу роль у прийнятті подальшого рішення. Я завжди говорю, що із дитячого будинку можна вийти або з дитиною, або з інфарктом (посміхається). Ще й чоловік сказав: «Якось воно буде. Там де семеро дітей, там є місце восьмому». На тому й вирішили. Взяли дівчинку до себе. Потім з’ясувалося, що у неї є братик. Згодом і його забрали до своєї родини».
Ці події, мабуть, і визначили подальшу долю жінки. Недаремно говорять, що професія «мати» – найвідповідальніша і найважливіша.
Не сімейний тип, а справжня сім’я
Вперше у своєму житті мені довелося побувати у дитячому будинку сімейного типу. Приїхавши без попередження до садиби Май, мучили сумніви: «А раптом не захоче розмовляти, адже ця мека вже звідана журналістами. І преса, напевно, набридла». На щастя, все було зовсім по-іншому. Тамара Миколаївна гостинно запросила до хати, де пахло борщем і затишком.
Зручно вмостившись на дивані я почала слухати історію її життя. Різних втіх та негараздів випадало на долю Тамари Миколаївни. Та все, що траплялося із жінкою та її дітьми – мабуть, дрібниця. Адже скарб який є у Тамари Май – сім‘я, хоч і називається вона дитячим будинком сімейного типу.
З 1989 року Тамара Миколаївна розпочала справу, яку продовжує і сьогодні. Офіційно вона виховала 26 дітей, а неофіційно – 33.
Переглядаючи фотографії вона розповідає про кожного із своїх дочок та синів з любов’ю та турботою, незважаючи на те, що різних прикрощів завдавав дехто із них. «Це Світланка, моя кубиночка. Її рідна мати залишила у пологовому будинку, обставини так склалися. Нещодавно вона народила мені онуча. Так свати приїздили привезли букет троянд і подякували за невістку і немовля, – говорить Тамара Миколаївна, – Багато зусиль доклав чоловік до виховання хлопців, його талант педагога та авторитет батька зробили багато для подальшого становлення їх як ососбистостей».
Не забувають нехай і прийомну, та все ж маму старші вихованці. Вони вже мають і власні родини. Роз’їхалися, хто у Росію, хто у сісідні області, та все ж допомагають поставити на ноги своїх молодших братів. «У гороно дивуються як я можу відправляти своїх хлопців на відпочинок двічі на рік. А все дуже просто. Їм допомагають старші брати та сестри», – стверджує мама великої родини.
Сьогодні Тамара Миколаївна виховує 5 хлопчаків. Чомусь (так я і не зрозуміла за час перебування у них в гостях – від авт.) дітям ставлять діагнози, за якими у кожного із них – розумова вада. Під час розмови вони поводилися жваво, відповідали доречно та висували власні по-дитячому добрі і наївні філософські гіпотези про родину, стосунки та навчання. Хлопчаки займаються виготовленням різних поробок, малюють, а нещодавно зробили власну колективну аплікацію із сердець. По центру – мамине, а навколо нього – усіх дітей родини Май.
В тому, що дітки одужають немаю жодних сумнівів. Адже вони не перші, кого вилікувала Тамара Миколаївна. Катя Четвергова у своєму дитинстві страждала на тяжку форму скаліозу. Зараз вона – струнка білявка. Її сестра Віта мала косоокість, а зараз взагалі без окулярів ходить.
Здавалося б треба тільки радіти, що ще досі маємо реальний приклад щирості, любові та відданості. Та ні. Не всім довподоби дитячий будинок сімейного типу Май.
Дитячі долі – не іграшка
Пожежа, суд та «дерербан»
На початку 90-х років минулого століття Тамара Миколаївна прийняла рішення стати фермером. В ті часи було складно утримувати дітей на ту матеріальну допомогу, яку виплачувала держава. А власне угіддя, земля, стала рятівною паличкою. Не тільки вирощувати овочі можна, а й худобу утримувати.
Наділ землі у Коротичах, під Харковом, який був наданий у довічне корситування дозволив Тамарі Май не одні проводи в армію справити, не одне весілля зіграти.
І здавалося б все налагодилося, та завжди знайдуться люди як з добрими, так і з лихими намірами. Хтось підпалив господу Май. Пожежа підкосила тільки відлагоджене фінансове життя фермера, багатодітної матері.
Відразу після трагедії Тамара Миколаївна вирішила взяти кредит, та повернути собі втрачене. Ні, не судовими позовами та вимаганням грошей у влади, а власною працею. І знову звичайне життя фермера, виховання, сімейні турботи, йдуть роки.
Та як грім серед ясного неба звістка, що син, який недавно повернувся із лав збройних сил написав скаргу на матір, ніби в дитячому будинку сімейного типу діти харчуються із собачих мисок. Олексій Батраков пізніше просив пробачення та звертався до преси аби захистили Тамару Май. Він стверджував, що чиновники обіцяли і власне житло у Харкові, і гарну роботу, аби тільки хлопець написав наклеп на матір. А основні цілі, які переслідувалися – закрити дитячий будинок сімейного типу. Саме таке судове рішення чекали, ті кому заваж дитячий будинок.
Двох дочок за те, що вони відмовилися брехати вигнали із гуртожитку училища.
На щастя, судова тяганина закінчилася перемогою для родини Май.
Питання напрошувалося само по собі: «Чому так прискіпливо ставляться саме до цього дитячого будинку?» На що Тамара Миколаївна відповіла: «А я завжди питала «Де?». Де недоотримані гроші, техніка, машина, будинок який, ніби для нас із дітьми збудували?»
Цим, мабуть, і потрапила в немилість, бо часто на державних матеріальних допомогах «економлять» на місцях, ті, хто причетні до їх розподілення. І це – не новина, а проблема державного масштабу.
Та здавалося б «дела минувших дней» вже забуваються, а нові негаразди знову спіткали родину. Нова «добра звістка» не залишає у спокої родину і сьогодні.
«Один із старших синів запропонував мені ідею, від реалізацію якої я б не могла відмовитись, – розповідає Тамара Миколаївна, – Ми захотіли створити сімейний хутір на нашій землі. Побудувати хати для старших дітей та їх родин – і жили б усі в купі. Саме по собі виникло питання розпаювання. От тут і почалося найцікавіше».
Документи на приватизацію підготували в Харківській філії Інституту землеупорядництва Української академії аграрних наук. Обміряли землю, взяли гроші. Жодних питань. Та коли Тамара Миколаївна пішла забирати папери з’ясувалося, що землі на
Звернулася Тамара Май до голови Харківської обласної ради Васілія Салигіна. Він доручив розібратися в цьому питанні прокуратурі. Відповідь була такою: «Робота з видачі держактів проведені без урахування координат фермерського господарства Т. Май, ….в результаті площа зменшилась на
За останній час натерпілася хамства, жорстокості в багатьох владних кабінетах. Просили не стукати своїми «залізяками». (Йдеться про ордени. Доречі, звання «Мати-героїня», Тамара Миколаївна ще досі не отримала). Землю деребанять та ділять як кому заманеться. Навіть не цуралися погрожувати «закопати на власній землі».
Дехто говорить, що світом правлять гроші. І це, мабуть, правда. Приклади Тамари Миколаївни це доводять безапеляційно. Зараз вона вимагає лише пред’явити офіційне рішення за яким у неї забрали землю.
Де правду шукати невідомо. Сподівається на поміч голови комісії з питань аграрної політики, земельних відносин та природокористування Харківської обласної ради Олега Супруна.
Жінка-мати, жінка-берегиня
Береже вона зараз благополуччя наймолодших синів. Піклується про родини старших дітей. Вболіває за справу життя. Пише Тамара Миколаївна листи до уряду, Верховної Ради та Президенту. Хоче вирішити не лише земельне питання, а й опротестувати абсурдність висновків місцевих чиновників щодо віку прийомної матері. «Забороняють брати дітей, говорять, що вік не дозволяє. Чому? Не розумію. Я ще не одного зможу на ноги поставити», говорить Тамара Май.
Охороняє вона родинне вогнище. «Злі язики кажуть, що мене покинув чоловік, не витримав. Та це не так. Він присвятив своє життя дітям. Хворіє, бо серце своє віддав дітям, і зараз живе з донькою у Харкові. Регулярно приїздить до нас, та й хлопці їздять до батька. І старші діти часто навідуються», – говорить Тамара Май.
Доносить вона до дітей, сусідів та друзів народні традиції. Спеціально для цього власноруч опорядила світлицю, де на гостини збираються подруги з дітьми. «Співаємо пісень, говоримо. Проводимо власне «Надвечір’я». – розповідає Тамара Май, – Я завжди була патріотом України, шаную національні традиції».
Справжня світлиця із образами, рушниками, зробленими власноруч, сувенірами та фотографіями на стіні стали завершальною емоцією моїх відвідин родини Май у Коротичах. Хочеться вкотре повторити, хоч офіційно – це дитячий будинок сімейного типу, та все ж по совісті – велика родина. Адже тільки тепле серце люблячої жінки, матері, здатне витримати стільки випробувань та з ентузіазмом дивитися у майбутнє.
Оксана Єрмоленко