Так і не зрозуміло, що мав на увазі президент Російської Федерації Володимир Путін, коли говорив: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”
Можливо, те, що у не такому вже далекому майбутньому він планує забрати Крим, який ніби подарували “величні” його попередники. Та зрозуміло одне, що шановний Володимир Володимирович забувся, що Україна – незалежна, суверенна держава. А зі своїми “імператорськими” та завойовницькими закидами йому б варто було припинити. Адже, якщо “відновлювати історичну справедливість”, то варто все робити чесно. Крим – грекам, а нам – частину Росії. Бо межі Київської Русі, власне з якої і починалися процеси державотворення в РФ, сягають ой як далеко. І це зрозуміло кожному школяреві, який вчить історію. А от наші деякі політики-прихвостні про це забувають. Може, бояться втратити добросусідські стосунки?
Наші”старші брати” часто оперують словом Русь, акцентуючи увагу на тому, що слов’янам необхідно триматись купи під крилом “матушки Росії”. А от про перше слово “Київська” – забувають. Гуманно, красиво звучить заклик об’єднатись та жити у мирі  і  злагоді, та гнилий підтекст “всемогутнього” Путіна прочитується майже у кожному його виступі, що стосується України. Чому ми повинні рівнятись на їх “лапотность” та пристрасть до алкоголю? Поясніть, навіщо нам об’єднуватись із Росією, якщо ми знову станемо “молодшим братом”?
Ці слова, як нервові конвульсії російських політиків, урядовців, істориків, які нагадують агонію коли помирає мрія. Тому хотілося б сподіватися, що твердолобість наших високопосадовців має свою межу, і мрія щодо імператорства РФ ніколи не здійсниться.