Коли ми говоримо про сім’ю, то у нашій уяві постає картинка: мама-тато тримають за руку двох малюків, і обов’язково хлочика та дівчинку. І тільки так за радянських часів сприймалася справжня повноцінна сім’я. Кількість діток, звичайно, коливалася.
Зовсім інший підхід до сім’ї, домострою та визначення повноцінності спостерігаємо у сучасному житті. Зовсім нормальним явищем стали так звані „громадянські шлюби”, багатодітність знову повертає собі поважний статус. Стираються будь-які межі між вже викарбуваними на підсвідомості стереотипами та новинками. Не так привертають увагу матері-одиначки, до розлучень вже звикли.
А, можливо, не все так страшно у нашому домі? Можливо, має право називатися сім’єю будь-який прояв поваги та любові, та обраний спосіб життя?
Фактичний шлюб
Тетяна та Максим живуть фактичним шлюбом (без реєстрації у РАГСі) вже два роки. Зійшлися на спільниій житловій площі через ряд причини. Головна – кохання, інша – проживання у мегаполісі дороге для іногородніх, тому збирати на власне житло, краще, живучи разом.
Побратися іще не поспішають, бо взяли в кредит авто, а за нього платити треба. Одруження означає, що необхідно народжувати дітей. А у великому місті сутужно їх виховувати та дати нормальні умови життя. Тому і працюють зараз разом на власний добробут.
„Виплатимо гроші за машину, потім подумаємо про квартиру. Звичайно, сподіваємося на допомогу батьків, бо власними силами ми купуватимемо житло років 30, а діток треба народжувати, – говорить Тетяна, – Та поки найближчі 5 років не збираємося змінювати у нашому житті нічого”.
Сьогоднішня молодь більш прагматична, нерідко у такий спосіб „подружжя” придивляється одне до одного. Не маючи штампу у паспорті, легше і більш безболісно можна розлучитись. Не роблячи чергового «шоу» для добрих родичів та сусідів.
Тетяна та Максим на питання „Якою має бути повноцінна сім’я?” відповіли: „Та родина, в якій є взаємоповага та порозуміння і є повноцінною. Не факт, що маючи маму і тата, які не можуть знайти спільну мову, дитині дуже добре живеться у атмосфері постійних сварок. Як складеться у майбутньому у нас не відомо. Та у будь-якому разі робитимемо усе аби не страждала дитина, жити разом і ненавидіти один одного та думати „Все це заради дочки чи сина” - безглуздо. Хоча і плануємо жити до старості разом, і померти в один день”.
Родина за звичними стандартами
Юля та Сашко побралися відносно давно. Та все ж їх іще називають молодою сім’єю. Все йде за запланованим сценарієм. Сину Дмитру – 3 рочки. Невдовзі сподіваються народити другу дитину.
Живуть разом з батьками, одвічні питання двох поколінь їх не оминули, як і багатьох інших. Та скаржитись не доводиться. Бо допомагають один одному. Плани на майбутнє – далекоглядні: збудувати власний будинок, розпочати бізнес, дати дітям вищу освіту – і можна віку доживати. Роки не змінили їх почуттів одне до одного, злості та ненависті, як у деяких подружь, в очах немає. Тому і відповідь на питання про повноцінну сім’ю – пердбачувана.
„Родина – це батько, син, дочка, мама. Дітей, у крайньому випадку, має бути троє, – говорить Юля, – Жінка, яка народила своєму чоловіку дитину прив’язалась до нього на все життя. Можливо, я іще молода, та уявити розлучення із Сашком не можу. І, як дасть Бог, цього ніколи не буде”.
Їх двоє – мати та дочка
До матері одиначки, так сталося традиційно, завжди було прискіпливе ставлення у суспільстві. Її засуджували, якщо вона „принесла дитину у пелені”. А жінка просто не захотіла робити аборт, вона мріяла про дитину.
Якщо мати-одиначка – вдова, чи чоловіка тирана-алкоголіка покинула, тоді до неї навіть найпрагматичніші проникаються співчуттям та повагою. Так було раніше, сьогодні ж на одиноких, що народжують самі дивляться спокійніше та співчутливо.
У Марїя 3 роки тому було кохання. Виявилося, що було воно тільки у неї, а от „суджений” не притримувався її поглядів. Вдавав із себе закоханого чоловіка, який був здатен на подвиг.
Та де те геройство і поділося, коли він дізнався про те, що скоро стане батьком. Ганебно, примітивно втік, а потім звів на усе село, що то не його дитина.
Марія – сильна духом жінка. З високо піднятою головою перенесла усі його образи. (До речі в селі засуджували саме вчинок хлопця) І народила донечку. Зараз малій Каті 1 рік та 6 місяців. І у неї є родина – її мама, якій допомагають дві бабусі та одна прабабуся.
Марія на питання про повноцінну сім’ю відповіла, що головне, аби панували любов та гармонія у родині, а рівень щастя та повноцінності від кількості осіб та їх статі не залежить.
Як у тому мультфільмі
„Чотири синочка та лапочка-дочка”. Це про родину Валентини. Коли вона народжувала третього Ігоря у складні 90-ті, сусіди ледь не крутили пальцем біля скроні. „О, ростить старченят, – казали сусідки. – Їх і вигодувати треба, і одягнути, і вивчити. Не думає Валька своєю головою!”. А їй не було до них діла, бо пообіцяла собі та чоловіку, що припинить народжувати тільки тоді, коли на світ дівчинка з’явиться. От і народила вона п’яту Надійку.
Сьогодні старший син в університеті вчиться, другий поваром працює, третій – в училищі, а ще двоє – в школі. Одягнуті, доглянуті, мають усі сучасні новинки техніки. Стараються мама й тато для них, особливо батько Сашко. Він відвів роль берегині сім’ї Валентині, а сам, як водиться, – „мисливець”.
Повноцінна сім’я для Олександра – багатодітна. Чоловік це пояснює так: „Ми – не вічні, тим паче із сьогоднішнім здоров’ям. Тому всі мої діти будуть підтримувати один одного у будь-якій ситуації, я певен. Тому повноцінна родина, це коли батьки здатні взяти відповідальність за свою родину, за своїх дітей та поручитись, що у майбутньому все у них буде добре”.
P.S. Думки різняться, та кожен виписує власну формулу щастя сам. Тому сім’я для кожного має власний образ, власні пріоритети і власний шлях.
Оксана Єрмоленко